РОЗДІЛ 1. ЯВЛЕННЯ ГЕРОЯ.

У липні 1985 року у столиці радянської України місті герої Києві з’явився Віктор Андрійович Ющенко. Тут він отримав посаду заступника начальника управління кредитування колгоспів, агропромислових об'єднань і міжколгоспних підприємств Української республіканської контори Держбанку СРСР. У квітні 1986 року посада майбутнього головного банкіра стала зватися так: „заступник начальника управління кредитування сільського господарства агропромислового комплексу”. Навіть Чорнобилеві було не до снаги затьмарити тодішній піднесений душевний настрій Віктора Андрійовича. Він був на коні. Ще б пак, зробив якісний кар'єрний стрибок, отримав посаду в найбільшому банку і житло в Києві, у спальному районі на Троєщині. У країні розпочинався час змін, але пробудження суспільства Віктора Андрійовича не торкнулося. Його метою була - кар'єра, а характерними рисами – запопадливість і старанність перед начальством, вимогливість - до підлеглих.

Як рядовий комуніст, він справно відвідував партзбори, голосуючи “як належить”; незабаром він став щасливим власником автомобіля (“жигулі” коричневого кольору), а згодом і причепу до нього, аби можна було зручненько собі з села свіжі продукти возити. Натомість до села мандрували належні йому за рангом “пайки”. Нагадаємо – це в умовах тодішнього “прориву в дефіциті”.

У грудні 1989 року його призначають заступником голови - начальником планово-експертного управління Української республіканської контори Агропромбанку СРСР. Незабаром, скориставшись гармидером, який панував у Радянському Союзі епохи розвалу, банківське начальство буквально задурно отримало у своє розпорядження Українську республіканську контору Держбанку СРСР і утворило Акціонерний комерційний Агропромбанк “Україна” – з багатомільярдними фондами, з розгалуженою мережею філій у всіх областях, з покірливо-німою і “перевіреною” колгоспною клієнтурою.

Одна акція АК АПБ “Україна” у 1990 році коштувала 100 000 радянських карбованців (приблизно - 17 000 доларів США). Акціонерами банку стали 5160 юридичних осіб, - агропромислові об'єднання, установи, колгоспи, міжколгоспні підприємства тощо.

Сільське господарство навіть за часів розвалу СРСР одержувало багатомільйонні дотації, відтак гроші рясним потоком ринули до банку “Україна” і крізь нього. Ну, а Віктор Андрійович Ющенко з листопаду 1990 р. обіймав посаду заступника голови правління цього банку.

СРСР розвалювався, система тріщала по всіх швах, а банківська діяльність не мала законодавчого регулювання, відтак приносила просто казкові доходи. Скориставшись цією обставиною, “однодумці” з верхівки АК АПБ “Україна” зуміли на короткий час побудувати для себе “сепаратний” капіталізм в окремо взятій республіканській банківській конторі. Пригадуючи цей катастрофічний 1991 рік, слід згадати “шахтарську” ковбасу і мерзлу картоплю ціною у півзарплати за кіло.

А от АК АПБ “Україна” у 1992 рік увійшов із прибутком 1 млрд. 254 млн. радянських карбованців. Банк займав третє місце серед усіх банків колишнього СРСР за обсягом оплаченого статутного капіталу. Залишки вкладів на депозитних рахунках за звітний рік збільшилися до 2,5 млрд. руб., що дорівнювало розмірові депозитних вкладів у всіх існуючих на той момент комерційних банках України.

Як свідчать Ющенкові симпатики – аналітики з ЦРД “ЕлітПрофі”, на початку 90-х років Вадим Гетьман почав формувати своєрідне фінансове угруповання - один з перших “кланів”, котрі мали вступити у боротьбу за контроль над певними сферами економіки.

Історики стверджують, що жоден капіталіст не заробив свій перший мільйон чесним шляхом, тому начебто ніхто з них і не базікає з цього приводу. Як виявилося, “патріоти” з АПБ “Україна” (у їхньому числі і В. Ющенко) свій перший мільйон заробили разом зі своїм першим мільярдом, переплюнувши всіх Рокфеллерів та Морганів разом узятих.

Якщо попросити їх розповісти про те, як їм це вдалося, у відповідь, скоріш за все, прозвучить: це була боротьба за незалежність України. Звісна річ. Якщо точніше - за незалежність АК АПБ “Україна” від всякої “шушвалі і бідноти”, якою вони, по суті, вважають “маленьких українців”.

У класичній економічній теорії існує таке поняття - капітал. Це сукупність коштів, яка може бути використана при виробництві матеріальних благ. Крім капіталу, для виробництва потрібні ще праця і земля.

Фінансовий капітал був у їхніх руках, землю і дешеву працю повинні були надати колгоспи, політичне прикриття забезпечували “свої” народні депутати. Таким чином, люди з “верхівки” АПБ “Україна” одними з перших перетворилися на українських олігархів. Вони володіли капіталом, експлуатували працю, землю, впливали на владу, забезпечуючи прийняття (неприйняття) потрібних (непотрібних) законів. Вони вже тоді виношували плани захопити усю владу гамузом.

З легкої руки підгодованих журналістів прийнято вважати банк “Україна” кузнею передових банкірських кадрів. Справді, суперничати з цією “кузнею” може тільки Центральний Комітет Ленінського комуністичного союзу молоді України. ЦК ЛКСМУ “злив” свого часу неабиякі кошти комсомолу (і не тільки) в організовані в терміновому порядку комерційні банки. У першу чергу зазвичай називають імена “банкоукраїнців” В. Гетьмана, В. Ющенка, І. Мітюкова, В. Кравця, О. Веселовського. Але, на жаль, одних уже нема, а решта – далеченько.

В. Гетьман убитий, О. Веселовський загинув у дивній автокатастрофі за доволі загадкових обставин, І. Мітюков після довгої служби на високих посадах у НБУ, Кабміні і Мінфіні був випроваджений у почесне заслання послом у Великобританію, а В. Кравець примудрився потрапити у в'язницю за обвинуваченням у зловживаннях у банку "Україна". Але доля банкіра в Україні справді непередбачувана, - у той час як глава Нацбанку В. Ющенко отримує лаври переможця, йде на підвищення і святкує повний тріумф, його заступники, однодумці В.Бондар і В.Кравець потрапляють за грати. Проте поспілкуватися зі слідчим довелося і самому В.Ющенкові, але - про все своєю чергою.

1991 року було прийнято Декларацію про суверенітет, на майдані Незалежності голодували студенти, слухали справу Степана Хмари, виник і провалився ДКНС (він же “ГКЧП”), за яким пішли Біловезька пуща і, нарешті, - повна незалежність України.

А наприкінці року, на що потрібно звернути особливу увагу, карбованець катастрофічно здешевів. А чим займався Віктор Ющенко в 1991 році, коли обіймав посаду заступника голови правління АПБ “Україна”?

Узимку 1991 року В. Ющенко подався до фешенебельного пансіонату для обраних “Аю-Даг”, розташованого в одному з наймальовничіших куточків південного берега Криму, біля самої голови знаменитої Ведмедя-Гори. Ющенко проводив там якийсь важливий семінар.

Уже тоді асоціація “Імпекс 55 Крим” орендувала в цьому пансіонаті 5 номерів-люкс на 16 місць (за які в цілому було заплачено 1 млн. 824 тис. карбованців) і поселяла туди потрібних їй людей. Віктор Ющенко, звичайно ж, був для “Імпексу” вельми потрібною людиною.

Прикметно і те, що до нього і після нього в тих “номерах” побували такі відомі в Криму (і не тільки) люди, як, наприклад, начальник Кримської ДАІ Є. Жагорников (з домочадцями), найголовніший “афганець” Криму, голова виконкому “Русского Движения” Криму (РДК) В. Кличников і навіть майбутній президент майбутньої Кримської Автономії, на той момент - “простий нардеп” Криму Юрій Мєшков. Той самий Юрій Мєшков, який на нетривалий час стане Президентом Криму, а по суті, його диктатором. Той самий Мєшков, який за підтримки бандформувань спробує спровокувати збройний конфлікт, ледве не відірве 1993 року Крим від України, серйозно посваривши Україну з Росією, і взагалі наробить багато різних справ. Непростою була асоціація “Імпекс 55 Крим” і люди, що її створили.

Головними дійовими особами асоціації були такий собі В.В. Аверкін, гендиректор виробничого об'єднання “ПАСС” і кооперативу “Бюро 55”, і Н.Г. Протасова, начальник ОПЕРВ (операційного відділу) Кримської республіканської дирекції АК АПБ “Україна”. До асоціації тулилося більше тридцяти усіляких фірм і фірмочок, ядро структури складали “Імпекс 55 Крим”, “ПАСС” (вона ж - “ПРОМІНЬ”) і “Бюро 55”. “Годувалося” зазначене вище угруповання в “засіках” АК АПБ “Україна”.

Так, з кінця 1989 по лютий 1992 року з цього банку структурам асоціації “Імпекс 55 Крим” було видано 804 млн. карбованців. У тому числі - випадок надзвичайний - 510 мільйонів - безпроцентної позики - виробничій асоціації “ПАСС”, решта іншим структурам під жалюгідних 1-8% річних. З виданих у кредит сум назад до банку не повернулося майже нічого, та й не могло повернутися, тому що призначалося зовсім на інші цілі.

Гроші конвертувалися у тверду валюту і йшли до кишень учасників угруповання, а також витрачалися на досить сумнівні політичні оборудки. Річ у тім, що асоціація “Імпекс 55 Крим” була одним з організаторів потужної антиукраїнської кампанії, яка ледь не закінчилася для жителів України повним розколом. Так, згідно з “Протоколом про цільове використання вступного вкладу”, асоціація “Імпекс 55 Крим” передала до “Російського наукового фонду” десятки мільйонів карбованців для “політичного консультування”, “методичного сприяння” і “організації контактів з Верховною Радою й урядом Росії”. Гроші фактично використовувалися “Русским дивжением” Криму, під крилом якого і прийшов до влади Ю. Мєшков. Непогане застосування винайшли своїм грошам “патріоти” з АК АПБ “Україна”. При цьому, як з'ясувалося, банк “Україна” в особі свого ОПЕРВ Кримської республіканської дирекції від самого початку був одним із засновників асоціації “Імпекс 55 Крим” На витівки “Імпексу” звернув увагу начальник ревізійного відділу Національного банку України М. Альохін, але незабаром після цього був звільнений. 8 Це і не дивно, з огляду на реакцію В.Ющенка на угоди з кредитами. Ось його офіційна думка, як одного з найвищих керівників АК АПБ “Україна”: “Кредиты, выданные Протасовой Н.Г. сверх ограничений предельных размеров и без соответствующих разрешений вышестоящих структур, - выданы с нарушением внутренних ведомственных правил, но не противоречат действующему банковскому законодательству”. Отже, кредити “видані з порушенням”, але “не суперечать діючому банківському законодавству”.

Слідством, яке провадила спеціальна слідча група Генеральної прокуратури України, було встановлено, що, відповідно до Статуту АК АПБ “Україна”, у місцевому відділенні банку можна отримати кредит розміром тільки до 5 млн карбованців і під 25-30% річних. Асоціація “Імпекс 55 Крим” і її структури одержувала суми набагато більші, причому на пільгових умовах, які могли бути погоджені тільки на рівні головної київської контори. Ющенко не збрехав, стверджуючи, що кредити видавалися “без відповідних дозволів вищестоящих структур”. Але це узгодження, скоріш за все, забезпечував він сам. Одноосібно. А асистував йому, вочевидь, партнер по бізнесу і відпочинку в Криму, колега - Ігор Мітюков. Яким чином це відбулося, трохи далі, а поки що потрібно повернутися до номенклатурного будинку відпочинку “Аю-Даг”. “Умови”, створені в пансіонаті для проведення зазначеного вище семінару, В. Ющенкові дуже сподобалися. Так сподобалися, що влітку, напередодні відпустки, Віктор Андрійович подзвонив Буділовичу (директорові Кримської республіканської дирекції АК АПБ “Україна”) із проханням “організувати” у вподобаному ним пансіонаті відпочинок йому і ще “одному товаришеві” (начальнику управління міжнародних розрахунків АК АПБ “Україна” Ігорю Мітюкову). Певна річ, коли начальник просить організувати йому відпочинок, варто поставити питання: а хто ж заплатить за цю “організацію”? Але Віктор Андрійович, як істинний прихильник ринкової економіки, указав на асоціацію “Імпекс”, готову оплатити всі супутні витрати. Згодом, на допитах у Генпрокуратурі, Віктор Ющенко намагався “валити” все на керівника кримського відділення банку “Україна” Буділовича: “…при встрече Будилович заявил, что один номер полностью выкуплен, совместным предприятием банка [асоціацією “Імпекс”, авт. и об оплате не может быть и речи…” Одним словом, про спільну діяльність Н. Протасової і В.Аверкіна наш банкір був чудово обізнаний. Але погодьтеся: навіть якщо банк має цілу сотню спільних підприємств, навіть якщо ти належав до числа їхніх співробітників, хіба це привід для того, щоб не платити за свій особистий відпочинок?

Утім, привід у Віктора Андрійовича, виявляється, був. І не малий. Відпустка закінчилася, а 9 жовтня 1991 року асоціація “Імпекс 55 Крим” отримала кредит АК АПБ “Україна” для конвертації в іноземну валюту на закупівлю сільськогосподарського обладнання (тема сільського господарства в цей час проходить червоною ниткою по життю нашого героя, пізніше на короткий час її замінить тема екології, а потім уже – тема пан-українства).

Відповідно до діючого в АК АПБ “Україна” порядку, висновок про можливість видачі кредиту повинен давати створений для цих цілей Кредитний комітет банку. Причому – на спеціальному засіданні, після розгляду всіх документів, які обгрунтовують доцільність видачі кредиту. Лист В. Аверкіна від 10 жовтня 1991 р. із проханням видати кредит, за не з'ясованих дотепер обставин, оминувши Кредитний комітет, потрапив прямо до рук В. Ющенка, встигнувши побувати до цього в руках І.Мітюкова. І кредит був виданий, незважаючи на те, що значна частина документів від асоціації “Імпекс 55 Крим” була просто підробленою, а частина необхідних контрактів взагалі не була надана. Мало того, у кредитній справі банку “Україна” виявився навіть протокол засідання Кредитного комітету, датований усе тим же 10 жовтня 1991 року (разюча оперативність!). У ньому чорним по білому говориться про проведене засідання і про позитивне рішення стосовно видачі кредиту розміром 100 млн. карбованців асоціації “Імпекс 55 “Крим”. Унизу, як належить, стоять підписи всіх членів кредитного комітету.

При проведенні допитів слідчі Генпрокуратури України встановили, що свою присутність на зазначеному засіданні і 10 підписи у протоколі підтвердили тільки двоє, а саме постояльці “Імпексу” у пансіонаті “Аю-Даг” - Віктор Ющенко та Ігор Мітюков.

Цікаво прочитати показання свідків. Зокрема, А.М. Коваля - голови Кредитного комітету АК АПБ “Україна”, допитаного Генпрокуратурою 10 листопада 1992 року:

“Я ознакомился с предъявленными мне на обозрение протоколом Кредитного комитета No 10 и с письмом от 10 октября 1991 г. Я могу пояснить следующее: я не участвовал в заседании и не принимал участия в обсуждении, выдавать ли разрешение на выдачу кредита 100 млн.”

Аналогічні пояснення дали й інші (крім І. Мітюкова) члени кредитного комітету. Згаданий лист, до речі, було адресовано І.Мітюкову, але позитивну резолюцію на нього наклав все той же В. Ющенко, що завершує картину “технології” проведення незаконного кредитування.

Кредит “Імпекс” не повернув, як, утім, і всі інші, тому завданий збиток визначався в “особливо великих розмірах”. Ще однією обставиною, яка обтяжувала провину учасників операції, було те, що діяли вони, поза всяким сумнівом, організованою групою.

Навіть і без проведення графологічної експертизи слідство мало всі підстави для порушення проти В. Ющенка справи по факту участі в розкраданні державної (банк “Україна” був частково державним) і колективної власності в особливо великих розмірах.

Характерно, що подібні ж обвинувачення висунуті зараз Павлові Лазаренку. Причому, крім цього в діях В. Ющенка вбачалися ознаки таких злочинів, як підробка документів і використання підроблених документів. Але висування кандидатури В. Ющенка в число претендентів на посаду глави Національного банку України остудило запал генпрокурорського начальства. Із самих вершин влади до Генеральної прокуратури надходили цілком прозорі і дуже наполегливі сигнали - “не займайте Віктора Ющенка, бо гірше буде”. Слідчим було рекомендовано більше не ставити питань В. Ющенкові.

Але один із слідчих, на відміну від свого начальства, зайняв принципову позицію. У переддень розгляду кандидатури голови правління Нацбанку на засіданні Верховної Ради він написав її тодішньому голові Івану Степановичу Плющеві лист із викладом усіх незаконних дій кандидата, якого мали затверджувати в сесійній залі. Слідчий просив спікера просто ознайомити зі змістом листа народних депутатів перед тим, як вони зроблять свій вибір.

Депутати, які схвалили кандидатуру Віктора Ющенка, про цей лист так ніколи і не довідалися. Як кажуть у таких випадках, - одна моральна людина “прикрила” іншу моральну людини, а ще точніше - рука руку миє. Ось так Ющенко вийшов і сухим і “чистим” з води тільки тому, що генпрокурорське начальство не дозволило слідству поставити Віктору Ющенкові всі необхідні запитання. Цікаво, що Ющенко, допитаний як свідок 22 грудня 1992 року, через тиждень представив у Генпрокуратуру квитанцію No 765 від 30.12.1992 з Будинку відпочинку “Аю-Даг”, де було зазначено: “принято от Ющенко В.А. за проживание и питание куп. (купонов) пять тысяч”, про що свідчила оцінка “ПОЛУЧЕНО”.

Жест, дуже характерний для Ющенка, і на ньому варто зупинитися докладніше. По-перше, - на злодієві і шапка горить. Якщо ти не винен, чому ж платиш? Але якщо платиш, виходить, ти тим самим визнаєш свою провину. Адже платять, щоб відшкодувати збиток, сподіваючись пом'якшити покарання. У всякому разі, такими є правила кримінального процесу. По-друге, важко повірити, що Ющенко сам злітав або з'їздив у Крим, скоріш за все оплату здійснив який-небудь черговий Буділович.

По-третє, п'ять тисяч купонів 30 грудня 1992 це далеко не п'ять тисяч карбованців станом на літо 1991 року (не було тоді ніяких купонів, а карбованець коштував набагато дорожче). У Криму тільки за кілограм яловичини для шкільної їдальні брали 350 карбованців. На гроші, сплачені Ющенком (або за Ющенка) “за проживання і харчування” протягом місяця в дорогому і шикарному пансіонаті, навряд чи можна був б навіть хоч разок скромно повечеряти. У грудні 1992 року один долар на біржі коштував 715 карбованців, а це означає, що за місяць шикарного відпочинку він сплатив 6 доларів і 99 центів.

Для порівняння, згаданий вище головний даішник Криму Є. Жагорников “у добровільному порядку” повернув за сервіс в “Аю-Дазі” 92 тис. карбованців готівкою в дохід держави. По-четверте, навіщо ж Ющенко заплатив пансіонатові “Аю-Даг”, якщо “Імпекс” вже один раз оплатив його відпочинок за повною програмою? Адже пансіонат насправді ніякого збитку не зазнав, як і асоціація “Імпекс”, котрій Ющенко “віддячив” незаконним кредитом без повернення. Відшкодовувати збиток належало не пансіонатові, а банкові “Україна”, і не 5000 купонів, а, принаймні, 100 000 карбованців, хоча реально сума збитку через інфляцію збільшилася у багато разів. Кому-кому, а людині, яка закінчила ВУЗ за фахом “бухгалтерський облік у сільському господарстві”, людині, яка захистила кандидатську дисертацію на тему “Розвиток попиту та пропозиції грошей в Україні”, людині, що за рейтингом журналу “Global Finance” 1997 року ввійшла до шістки найкращих банкірів світу, ці обставини мають бути добре відомі. Звісно, що таке для банкіра з можливостями, як у Ющенко, п'ять тисяч купонів? Людина мільярдами орудує. Але й тут він не втримався, щоби не змахлювати. Воістину сказано: не слова роблять людину тим, ким вона є, але справи її. Цікаво, хто-небудь з інших лауреатів рейтингу журналу “Global Finance” опинявся колись у ситуації, подібній до тієї, в котру уклепався Віктор Ющенко?

У той самий час, коли Віктор Андрійович давав свідчення у своїй справі, по сусідству, у тому ж будинку Генеральної прокуратури України, розслідувалас&